Корені життя Наталії Басараб заглиблені у село Іванківці Зборівського району. Тут вона пізнала світ, його красу, принаду, його проблеми й болі. Малювала з дитинства. Малювала здебільшого людей. Закінчила школу декораторів. 17 років пропрацювала художником-декоратором. Завжди не вистачало творчої свободи. Залишила місце праці, подалася на вільні хліби.

Художник має робити те, чого душа просить, — переконанана пані Наталя. Робити щось, коли хочеш, — для мене дуже важлива справа. Мала неодноразові пропозиції щодо працевлаштування, але завжди відмовляла.

— Що найближче вам до написання?

— Найбільше подобається писати портрети, у творчій техніці прагну чогось складного. Скажімо, в графіці намагаюся використовувати власну техніку. Мені це цікаво. Не люблю коли на мене тиснуть авторитети, хочу творити щось власне.

А взагалі найбільше люблю малювати простих людей.  Скажімо, приходить хтось до мене в гості, я його малюю. Люди мені подобаються і в спокої, і в русі.

— Вам не важко спілкуватися  з людиною за тією філіжанкою кави? Адже ви розглядаєте співрозмовника, а не підтримуєте розмову?

— Можу бути дуже неуважка у розмові, бо часто-густо сприймаю співрозмовника через власну творчість. Можу задивитися в його очі, на волосся, аби згодом відтворити на полотні. Зрештою, ті, хто мене знає, не дивуються.

— То Ви малюєте з пам'яті?

— Буває і так, а буває, що й з натури.

— А пейзажі малююєте?

— Так. Люблю малювати не з пам'яті, а з натури. Йду в ліс, на річку, коли приїжджаю в рідне село.

— У вас є улюблений колір, тон?

— Такого поняття у мене немає. Колір сприймаю у тих професійних співвідношеннях, у яких маю їх поставити. А взагалі подобаються бузковий і фіолетовий кольори.

— Ви просто відтворююте людину, пейзаж чи перепускаєте через себе?

— Показую своє бачення.

— А якщо трагічний малюнок життя відтворююте, прикрашаєте його?

— Так. Я не є реаліст. Я - більш романтична натура. Якщо малюю, скажімо, людину, то зажди прагну вловити ті моменти, коли вона якраз дуже красива.

— Назвіть кілька серій своїх робіт.

— Скажімо, в графіці розпочала серію "Дванадцять місяців", але ще її не завершила. Є портрети в романтичному стилі.

— Як освоїли техніку творення картин з пір'я?

— Картини з пір'я - це пейзажі, портрети людей. Живописом нічого вже не скажеш. А мені хотілося щось нового. Одного разу пані похилого віку попросила мене написати її портрет у капелюшку з пір'ям. Я їй дуже хотіла догодити і капелюшок зробила об'ємним з пір'я. Коли принесла, їй дуже сподобалася робота. Старша пані на портреті на двадцять років помолодшала. Стала й надалі використовуати пір'я при написанні жіночих портретів. Скажімо, обличчя намалювала, а вже плаття, волосся було з пір'я. Згодом зробила якусь картинку з пір'я. Потім ще і ще... Всі кому їх показувала, казали, що досить гарні роботи. А думкою своїх друзів дорожу. Це мене надихнуло. Зробила тоді цілу виставку - 60 робіт. Їх могли побачити на публічних показах не лише у Тернополі, а й у Києві.

— Чиє пір'я використовуєте для власних творів?

— Будь-якої птиці. Та здебільшого -  куряче. одна моя знайома пір'я приносила, попередньо навіть посортувавши його за кольором. Дітлахи в селі збирали теж, так би мовити, матеріал для моїх робіт. Навіть заслужена артистка України Віра Самчук допомогала.

— Як захопилися ляльками?

— Ляльки люблю з дитинства, шила власноруч для них одяг. Згодом робила паперові ляльки. Перед заміжжям створила цілу серію, одягнула їх. У дитинстві хотіла стати модельєром. Якось прочитала, що на світі ляльки колекціонуються престижніше, ніж марки. Тож зробила спробу виготовити ляльку. Спочатку ліпила її голову з пластиліну, відтак - з пап'є-маше. Правда пап'є-маше - досить грубий матеріал. Стала використовувати гіпс. Я дуже люблю кіно. Мій тато був кіномеханіком і мама мене дуже часто водила в кіно. Маю багато кіножурналів, відеокасет, портретів кіноакторів. Тому коли беруся робити якусь ляльку-кіногероя, то у мене немає жодних проблем. Скажімо, досить гарний створила портрет-ляльку Олега Янковського, адже маю чимало його фото ще з молодості. Коли є багато матеріалу, з чого робити, то це, звичайно, легше і вони більш схожі на своїх героїв. Ляльки мої мають людські пропорції. Голову, руки, ноги ліплю з гіпсу. А от тулуб роблю з тканини. Волосся - справжнє. Поки що зробила 19 ляльок. Переважно це - пари. Скажімо, Ред Батлер і Скарлетт("Розвіяні вітром"). Героя Олега Янковського взяла з фільму "Мій ласкавий і ніжний звір". Мені ця стрічка дуже подобається, тож зробила й героїню Галини Беляєвої. Також з кінокартини Єжи Гофмана "Прокаженна" взяла двох головних героїв. Є в моїй колекції і Роксолана у виконанні Ольги Сумської.

Роблю ляльки артистів. Микола Булат погодився на мою затію. Я писала вже його портрет. А незабаром він постане лялькою. А от ляльку заслуженої артистки України Віри Самчук вже зробила. Одяг лялькам моделюю, шию сама.

— Ляльки - це творчий етап, який зараз проходите. Буде ще якийсь новий?

— Взагалі я роблю все дуже швидко. Картину можу швидко намалювати. А ляльку часом тижнями треба робити. Тому, гадаю, й зупинюся на цьому етапі. Мені це дуже цікаво, бо ліплення, живопис, шиття поєдналися у цій справі в єдине. Знайомі, приходячи в гості, кажуть, що я вже з ляльками розмовляю. Справді, ляльку по-іншому сприймаєш, ніж картину. Адже перед тобою стоїть маленька людина.

— Кому найбільше завдячуєте в своєму житті?

- Звичайно, батькам. Вони подарували мені не лише життя. вони стали моєю втіхою й розрадою, Батьки мої, можливо, неординарні як для села. Мама дуже любила мистецтво. Вона надто гарно вишивала. Була швачкою майстром. Завжди шила мені нові плаття. Я найкраще одягалася серед своїх подруг. Мати виховувала в мене смаки. Для художника це все досить багато значить. Тато захоплювався технікою. Батьки мене дуже любили. Я виросла в атмосфері любові.

— Ви не входите до Спілки художників?

— Тепер вони мені не потрібні. А колись ніколи ніде не влізала, бо не любила фальші. Навіть на роботі завжди робила те, чого прагнула творча уява. Можливо, це й викликало навіть деколи конфлікти з адміністраторами.

— Ви - не конфліктна людина? Для вас справа насамперед?

— Я не конфліктую, але на компроміси з собою ніколи не йду.

— Чого Ви ще не доказали в своїх роботах?

— Коли працюю, навіть коли вже написала картину чи зробила ляльку, у перші хвилини мені здається, що це моя найкраща робота. Але приходжу настпупного дня і мені щось у ній починає не подобатися. Знову беруся за творчість.

— Як вам - романтичній натурі - у нашому прагматичному житті?

— Зараз всі хочуть бути багатими. Збагнула, що такою мені не стати. Треба знаходити радість у тому світі, в якому живеш. Адже він прекрасний Йти за стандартом не варто, треба бути у всьому самою собою.

Майдан Мистецтв, травень 2000р.